17 травня Україна хвилиною мовчання вшановує пам’ять жертв політичних репресій. Кількість розстріляних, депортованих, померлих голодною смертю вимірюється десятками мільонів…
Із самого початку входження до складу СРСР, Україна зазнавала раз у раз нових ударів, починаючи від “червоного терору” і закінчуючи боротьбою із дисидентським рухом. Репресії стали необхідною умовою існування, головним методом утвердження та захисту тоталітарного режиму й реалізації завдань внутрішньої політики керівництва СРСР. Переслідування зазнали селяни (розкуркулення, колективізація, голодомори), військові кадри (кін. 1930-х рр.), церква (як православна, так і греко-католицька), наукова і культурна еліта (“розстріляне Відродження”), національні меншини (антисемітизм, депортація кримських татар)…
Тривалий час згадувати про жертв каральної системи заборонялося, про їхню долю не знали навіть родичі. Лише за часів “хрущовської відлиги” та у кін. 80-х – поч. 90-х рр., про них стає відомо. Законом УРСР від 17 квітня 1991 р. “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” Верховна Рада визнала: “Мільйони безвинних людей на підставі антигуманних і антидемократичних законів та внаслідок прямого беззаконня і свавілля зазнали переслідувань за свою політичну діяльність, висловлювання та релігійні переконання”. З ініціативи Національної академії наук, Інституту історії України НАН України, Служби безпеки України, спільно з Державним комітетом по пресі, Українським історико-просвітницьким товариством “Меморіал” ім. В. Стуса, Всеукраїнською Спілкою краєзнавців було започатковано науково-документальну серію книг “Реабілітовані історією” (насьогодні вийшло більше 100 томів).